Гурт "Ґринджоли" - це два Романи: Калин і Костюк та Андрій Пісецький, котрий приєднався до гурту у січні 2005. Сам гурт "Ґринджоли" з'явився на небосхилі українського шоу-бізнесу у 1997-му році. Він був створений на руїнах реггі-проекту "Нема Марлі" Романом Костюком та Романом Калиним. Хлопці вирішили грати більш комерційну музику, яку можна назвати танцювальним реггі. В 2004 році «Ґринджоли» перебували на гребені слави, всі співали пісню «Разом нас багато», однак про гурт швидко забули. Ми разом з Романом Калиним спробуємо розібратись в причинах злетів і падінь.

Що стало причиною швидкого спаду вашої популярності після такого вдалого старту у 2004 році?
Справа в тому, що спад популярності відбувся лише на території України. Причинами спаду, на мою думку, є політична складова, про яку не слід забувати. ЗМІ висвітлюють політичні інтереси, адже вони є залежними від капіталу, який йде з політики. Не буду спростовувати той факт, що тут є і наша провина, адже ми проводили недостатню популяризацію нашого бренду, але на сьогодні український шоу-бізнесовий ринок залежить від величезних капіталовкладень, а в 2004 році ми заробили тільки славу та аж ніяк не гроші. На майданах ми виступали безкоштовно і матеріального збагачення не було, тому зараз у нас немає коштів для того, щоб проплатити рекламу.

Після чого ви вирішили лягти на дно? Можливо, причиною стало Євробачення?
Та ні, Євробачення тут ні до чого, адже воно було для нас своєрідною розвагою, бо потрапили ми туди випадково, попри наше бажання. Просто мало хто знає, що Ґринджоли не хотіли туди їхати, але були вимушені через контракт з рекординговою компанією, яка б у разі нашої відмови стягнула б з нас величезні штрафи. До речі, за день до відбіркового туру на Євробачення у нас був концерт в іншому місті, але нам зателефонували і сказали бути в призначений час наступного дня на УТ-1. Ніхто навіть не питав, який концерт, бо вказівка рекордингу мала виконуватись без заперечень. Як виявилось, ми приїхали на Євробачення. Чому багато людей за нас проголосували, чому саме Ґринджоли перемогли там – це вже історія. А всі одразу ж загуділи – «це Томенко їх просунув!», але нікого не хвилює те, що я його бачив один раз на прес-конференції, коли він повернувся до мене і сказав «А я думав, що Тартак переможе!»

Ви часто згадуєте політику з образою, розчаруванням. Що є причиною того?
Справа в тому, що після «Помаранчевої революції» нам навіть дякую не сказали – просто дали копняка! А питання: звідки брати гроші так і залишилось відкритим, бо красти ми не вміємо, жебракувати – пробували, та невдало. У 2004 році всі від нас відвернулись – дали нам шпіка у сраку в прямому розумінні цього виразу. Ми з хлопцями ходили до партій і не просто просити гроші, а пропонувати свої послуги у написанні пісень на підтримку в передвиборчих перегонах. Ми написали багато україномовних пісень, пропонували виготовити якісь рекламні лозунги, але нас проігнорували! То чому ж тепер я маю позитивно говорити про цей політичний безлад?!

Розкажіть про пісню «Разом нас багато»
На жаль, завдяки сформованій за допомогою ЗМІ думці про нас, всі вважають, що гурт Ґринджоли – це рупор Президента України. Також багато людей досі вважають, що під час революції ми записали пісню на замовлення певних політичних сил. Ми не хотіли отримати те що є зараз, адже в 2004 році ми робили все на емоціях, на особистих патріотичних почуттях, з думкою про наших дітей, європейське майбутнє Батьківщини. Адже пісня була написана не для того, щоб стати популярною, а для того щоб підтримати тих людей, які тоді вийшли на майдани. Але тогочасні надії не виправдались, і це зачепило гурт Ґринджоли.

Чим ви займаєтесь зараз?
Ми продовжуємо створювати власний продукт, але не маємо змоги показати його в Україні. Тому ми їздимо за кордон, де ніхто не говорить про нашу приналежність до певної політичної сили, а сприймають нас як популярну українську групу. Ми даємо концерти в Польщі, Італії, США, Канаді. Там виступи проходять достатньо успішно, але треба зауважити, що це в середньому один концерт на місяць. За цей рік на Україні у нас було два виступи – один 7 травня на День Івано-Франківська, а другий 15 червня на фестивалі «Рожищенська мальованка» в містечку Рожище, тому, що тут можна казати про підтримку альбомів, яких на сьогодні ми маємо вже два!

Розкажіть, будь ласка, докладніше про платівки.
Перший альбом «Хай буде так» є на українському ринку, але другий поки що не презентований. Та й взагалі в мене виникає думка більше не видавати альбоми на Україні, адже після першого альбому залишились неприємні спогади. Можете собі уявити абсурдність ситуації - гурт Ґринджоли витратив на альбом 17 тисяч доларів, а заробив 300! І коли я захотів дізнатись, з якої причини було розпродано лише 1000 копій, ніякої інформації не отримав. Можливо, якби ми були красивими дівчатами з цицьками, все було б набагато простіше.

Чи виходили у вас кліпи за останній час? Які? Коли?
У нас є два нових кліпи, які показують нас не тими хлопцями на бронетранспортерах з помаранчевими прапорами, а нормальними та адекватними людьми. Перший кліп – лірична балада «Я не знаю слова досить» в стилі поп-рок, з хорошими текстами, з якісною обробкою. Друге відео на пісню «Весілля» у стилі хіп-хоп-рок. І що ви думаєте, ми приходимо на телеканал з новим кліпом, але його не беруть, бо хочуть щоб ми заплатили гроші, оскільки ми ж Ґринджоли. Всі думають, що ми заробили мільярди на помаранчевій революції, але з тих часів у нас залишилась тільки незрозуміла слава. І я просто мрію про те, щоб хтось дав нам грошей і ми змогли зняти кліп. В мене навіть є ідеї щодо нових відео. Хотілося б зробити декілька малобюджетних відео і цим підкорювати світ.

Тепер ви граєте рок і чи не боїтесь що в країні з попсовими настроями вам буде важче знову піднятись на вершину?
Ми цього не боїмось, а усвідомлюємо! І я досить давно намагаюсь зруйнувати українське ставлення до рок-музики. Яскравий приклад - наш гурт «Фліт», який ще називають «їжачками». Впевнений, що ви не часто бачите його по телебаченню і не знаєте, що ці рокери мають по п'ятнадцять (!) концертів на місяць. З такою несправедливістю треба боротись, можливо, і законодавчо. Як в футболі встановили ліміт на легіонерів, так і в нашому шоу-бізнесі треба ввести ліміт на російськомовну попсу і дати зелене світло україномовним рокерам!

Чи займаєтесь Ви ще чимось окрім музики? У вас є постійна, прибуткова робота?
Я не хочу шукати грошей! Хай я краще буду голодним, мені так комфортніше. І мої єдині гроші йдуть від того, що я виробляю музичний продукт, хай то буде денс, хіп-хоп чи поп. Ще дуже багато дає те, що ми записуємо джингли для радіостанцій. Найбільше щастя – займатись улюбленою справою, хай вона і не буде приносити мільйонні прибутки.

Спершу ви були студійним проектом. Зараз так само допомагаєте місцевим виконавцям робити аранжування і звукозапис?
Так, ми продовжуємо цю справу, продюсуємо молодих виконавців, допомагаємо їм якісно записуватись. І якщо ми бачимо, що людина насправді талановита і їй потрібно допомогти, то ми можемо зробити виключення і записати її пісні, зробити аранжування абсолютно безкоштовно.
Ви вже знайшли коханих жінок, одружились, є діти?
У Роми Костюка є кохана жінка, син пішов в перший клас. Я вже 18 років одружений, донька Наталка закінчує школу і буде вступати до трьох ВНЗ. На Євробаченні, до речі, доця була моїм перекладачем з англійської, а журналісти думали, що то моя коханка. І такі приколи були!

Скільки з ваших мрій вже здійснилось і чи є зараз якась мета якої ви прагнете понад усе?
Всі мої мрії вже здійснились. Хотілось би вийти на європейський музичний ринок, і я продовжую розставляти орієнтири, завдяки яким іду до мети. Головне – не соромитись того, що було в минулому. Просто треба вірити в себе, продовжувати займатись улюбленою справою, тішитись з того, що ти маєш і бути щасливим!